Містечко Теплик мало свою назву або від того, що воно розташоване на спадистій місцевості біля струмків Свинарки і Теплика, відкритій прямо на південь між двома пагорбами, або від того, що у верхів’ї річки, яка протікає між вказаними пагорбами і ділить м.Теплик на дві половини, є місця, які не замерзають взимку у найбільші морози і які називають тепличиною. Користуючись усним свідченням старожилів, котре сягає не далі половини минулого століття, з впевненістю можна сказати, що Теплик 1775 р. був вже містечком (Baliński. Starożуtna Polska. 11, 1364) і знаходився на тому ж місці, де розташований нині, з тією лише відмінністю, що із збільшенням населення містечко це значно розширилось. З деяких свідчень видно, що містечко це колись називалось навіть містом. Так, на одному дзвоні, який використовується й тепер, вирізблено такий надпис: „Сей звонъ сооруженъ до города Теплика, до храму Покрова Пресвятыя Богородицы за старанiемъ цеху шевского року Божiя AJKZG(1767)”. Назву міста присвоєно було містечку, очевидно, тому, що в давнину для захисту від нападів сусідніх хижих народів його обнесено було високим дубовим частоколом і воно мало вигляд укріпленого міста. 
У самому містечку є місце, яке називається Церковищем, де за переказами стояла католицька дерев’яна каплиця, а за дві версти від містечка є місце, яке називається Турчином. За розповідями старожилів, в давній час татарських нападів місцевість Турчина була вкрита густим лісом, у глибоких ярах якого турки мали своє кубло і там зберігали награбовані скарби. У цій місцевості і тепер знаходять стародавню срібну турецьку монету, надписи на якій зрозуміти неможливо. 

Здавна існуюча в м. Теплику католицька дерев’яна каплиця у самому центрі містечка, внаслідок старості розібрана і на місці її встановлено пам’ятник. У 1822 році в іншому, більш зручному й помітному місці, побудовано костьол з чудовим і просторим приміщенням для шариток або сестер милосердя, на кошти поміщиці католички графині Потоцької. Цей католицький жіночий монастир існував до 1866 р., коли за розпорядженням начальства південно-західного краю був закритий з причини недостатньої штатної кількості монахинь. Речі з костьолу перевезено до сусіднього Тернівського парафіяльного костьолу, сам будинок перейшов у власність поміщиці Потоцької, а шаритки виїхали за кордон.
Цвинтар православний до 1867 р. був по сусідству з католицьким і знаходився від церкви за 200 сажнів. У 1867 р. на вимогу місцевого причту відведено нове місце під православний цвинтар площею в одну десятину. На цвинтарі католицькому видніється багато кам’яних пам’ятників з польськими надписами, а на православному – самі дерев’яні хрести.

Нарис про Теплик

Теплик (пол. Teplik) – містечко над річками Свиняркою (Świniarka) і Тепличкою (Tepliczka), басейн Удича, повіт Гайсинський, окружна поліція, волость (gmina) і парафія прравославна – Теплик, католицька парафія – Тернівка; знаходиться за 34 версти від Гайсина, 350 верстов від Кам’янця і 80 верстов від станції Крижопіль, Одеської залізниці. Має 660 будинків [375 на чиншовому праві (тобто, мешканці винаймали їх у власників за плату-чинш. – О.П.), решта – на власних правах], 4677 мешканців (2467 Жидів), 1969 десятин селянської землі, 43 десятин церковної, двірської землі у всьому Теплицькому ключі (Теплик, Метанівка, Мочулка Велика і Мала, Орлівка, Петрашівка, Побірка, Бджільна, Саша, Шиманівка, Ташлик Вищий і Нижчий, Залужжя) 8532 десятини. Має церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, побудовану у 1813 р., з 1452 парафіянами, філіальну католицьку каплицю, 4 молитовних жидівських доми, аптеку, пошту, окружне поліційне управління для волостей: Кіблич, Краснопілка і Теплик, волосну управу, однокласну школу (з 1864 р.) з 2 учителями і 55 учнями, 3 млини, 2 гарбарні (майстерні для вичинки шкіри – О.П.), фабрику свічок, дріжджеву фабрику, 53 крамниці, 47 ремісників. Торги – щодругий тиждень. Волость складається з 12 сільських округів (староств) (Теплик, Янів, Кам’янка, Комарівка, Бджільна, Росоша, Розкошівка, Саша (в ориґіналі: Saska. – О.П.), Стражгород, Ташлик Вищий і Нижчий і Залужжя), має 1982 садиби, 12657 сільських мешканців, 11589 десятин землі, що до них належить (8259 орної). Крім того, у волості мешкає 2827 осіб інших станів, землі, що їм належить, а також урядової, 11508 десятин (8117 орної). Тобто, вся територія волості охоплює 23097 десятин (16376 орної) і 15394 мешканців. Це дуже давнє поселення, назву отримало від річки Теплички; називалося також Смілгородом (Smiałgród) і Удицькими володіннями (dobra Udyckie) (від Удицького озера). У XV ст. Теплик належав заможній родині Кішок (Koszki). Їм тут належали (мається на увазі: в Брацлавщині і Київщині. – О.П.) Краснянський і Теплицький ключі, Шпиків (Szpików), пустині Очитківці (Oczytkowce) і Ошпеківські (Oszpekowskiе) з назвою Великого Удича (Udycz Wielki). Король Олександр (Aleksander Jagiellończyk), Казимир Ягеллончик (Kazimierz IV Jagiellończyk) і Сигізмунт І (Zygmunt I Stary) привілеї і давні права на ці маєтки підтвердили*. У 1582 р. Іван і Андрій Кішки поділилися цими володіннями, і в тому ж році Іван Кішка, брацлавський суддя, весь свій спадок, знищений Татарами, тобто, Шпиків, Воробіївку і Рогізну, відпродав князю Острозькому. У 1645 р. Теплик від Кішок перейшов до Жабокрицьких гербу Уляницькі, які в Брацлавщині володіли ще Жабокричем (в ориґіналі: Żabokrzyck. – О.П.) і Жабокричком, а згодом переселилися на Волинь. Саме з цієї родини походив Діонісій (Дмитро) Жабокрицький, удівець по двох дружинах (ці дані неточні. – Оп.П.), згодом біскуп луцький, митрополит і екзарх київський (помер у 1715 р.). Від Жабокрицьких теплицькі володіння набув Самуїл Калиновський, коронний обозний, син Марціна Калиновського, гетьмана великого коронного, і прилучив їх до Уманьщини. Після того, як ця родина вигасла (Марцін і Самуїл Калиновські загинули у битві під Батогом у 1652 р. – О.П.) по бездітній Гелені Морштиновій Калиновській, всі маєтки Калиновських дістались Потоцьким. Після смерті Станіслава-Щесного Потоцького (у 1805 р. – О.П.) Теплик отримала Софія, його третя жінка (Гречанка), з 38 селами і з додатком, що доповнював поділи володінь: 9 сіл з Соколівського ключа, 12 – з Бубнівського і одного - з Уманського, разом 22000 осіб чоловічої статі. Після смерті Софії (1822 р.) Теплицький ключ одідичив її син Станіслав, батько пізнішої власниці Олександри графині Августової Потоцької (померла у 1892 р.), яка володіла у Гайсинському повіті разом 20600 десятинами уживаної землі. Зараз Теплицький ключ, а також Ситковецький (у Липовецькому повіті), за заповітом перейшли у власність Костянтина графа Потоцького з Печери (Peczary). До 1860 р. у Теплику був католицький жіночий монастир шариток (сестер милосердя. – О.П.), а при ньому жіноча школа 
[див.: Додаток до журналу „Przegląd Tygodniowy” (Варшава) за 1881 р. „Dziedzictwo Humańskie” (йдеться про статтю А.Роллє, яка вийшла також окремим виданням: Rolle A.J. Dziedzictwo Humańskie: notatki monograficzne. 2. Warszawa, 1844, s. 233-261; цей твір доступний на інтернеті: fbc.pionier.net.pl/id/oai:www.polona.pl:29750. – О.П.). Порiвняй також „Подольские епархиальные ведомости” за 1973 р. (йдеться про статтю К. Лосянського, розміщену вище на цій сторінці блоґу. – О.П.)].

Автор: Д-р. М. (Dr Mariański).

Коротка історія Теплика

Перша письмова згадка про Теплик належить до XV століття. Історичні джерела свідчать, що поселення виникло, як укріплений прикордонний пункт Литовського князівства. Підземні ходи й печери, що були вириті в ті часи, збереглися й досі. В них жителі ховали своє майно під час нападів татарських орд. Факт існування Теплика в кінці XV століття підтверджується тим, що в цей час був наданий привілей великого князя та польського короля Олександра заможній родині Кішок. В XV- XVI ст. Теплик був невеличким містечком, яке зазнало частих руйнувань під час ворожих нападів.

У 1582 році Іван та Андрій Кішки розділили володіння і воно стає власністю князя Острозького. У 1645 році Теплик переходить до Жабокрицьких. Згодом до Самуїла Калиновського, котрий приєднав ці землі до Уманщини. Потім Теплицькими землями володіли Потоцькі. Після смерті Фелікса Потоцького Теплик отримала Софія, його третя дружина – гречанка, котрій перейшло у спадок 32 тисячі кріпаків чоловічої статі. Після смерті Софії у 1822 році поміщиком у Теплику був її син Станіслав, батько володарки Теплика з 1862 року Олександри Полоцької (ім”ям її названо нинішнє село Саша), яка померла у 1892 році. Після її смерті Тепликом Володіє Костянтин Потоцький, який отримав його до перевороту в Росії 1917 р.

Населення Теплика займалося головним чином землеробством і ремеслом, переважно чинбарством, шевською справою, ковальством. Були і торговці. Історики, дослідники, численні джерела так пояснюють походження назви міста Теплик. Найбільш поширена і найдавніша думка, що Теплик дістав свою назву від природних умов краю. Про це стверджують ряд письмових джерел польського, російського, релігійно-церковного походження. В них поширена версія про те, що назва Теплик зумовлена назвою невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка.

Були часи , коли Теплик носив другу назву – Смілгород. Вважають, що цим самим оцінювалася мужність і стійкість жителів, які власними силами боронили своє поселення від ворогів і різних нападників. Давнє поселення м. Теплика було невеликим за площею, воно займало тільки кут, своєрідний трикутник, утворений злиттям річок Свинарка і Тепличка. Зливаються вони в долині за 300 метрів від пагорбу, на якому міститься центр Теплика, в річку , що є притокою р. Удич.

В кінці XVII ст. поселення стало розростатися вверх і вниз по течії річок і досягло до шести верст. На півдні воно злилося з с.Бджільна, а на півночі досягло межі, де знаходилася новозбудована в 1775-1813 р.р. кам’яна церква – тепер приміщення музичної школи.

Розташований на перехресті торгівельних шляхів, Теплик у XVII-XIX ст. стає значним торгово-ремісничим пунктом. 300-літній ювілей Теплик зустрів уже в складі Російської імперії. Але вередлива фортуна піднесла йому не дуже приємний сюрприз - він стає заштатним містечком Гайсинського повіту Подільської губернії У 20-30 pp. XIX ст.. на Поділлі знову розгорнувся рух селян проти кріпацтва. Поблизу Теплика діяли повстанські загони Устима Кармелюка. У XX століття, свій 500-літній період розвитку Теплик вступив, щоб обновитися, зрости матеріально і духовно.

14 березня 1919 р. через Теплик проходив Кінний полк ім. Петра Болбочана Армії УНР, перейменований згодом на Кінний полк Чорних Запорожців. Тут козаки знайшли тіла 20 своїх товаришів з 2-го пішого полку ім. Гетьмана Мазепи, що загинули у бою з окупаційними військами Російської Федерації. 18 березня 1919 р. Кінний полк ім. Петра Болбочана несподівано напав на Теплик, де козаки перебили батальйон ворожої піхоти, що відпочивала і саме милася у лазні ^[2].

3 1923 року Теплик - районний центр.

Невмирущою славою покрили себе тепличани в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Вже з перших днів Німецько-радянської війни в райцентрі для боротьби з шпигунами та диверсантами було створено винищу­вальний батальйон у складі 200 чоловік. Понад 600 тепличан пішли на фронт. Широко відомі в районі імена П.Т.Плотнянського і М.О.Воронцова, Героїв Радянського Союзу. Петро Плотнянський родом із села Стражгорода, Микола Воронцов випускник Теплицького зотехнікуму. Уславили себе тепличани і підпільною та партизанською боротьбою. Саме тут народився перший на Вінниччині партизанський загін. Організатором під­пільної боротьби став колишній агроном райземвідділу А.К.Микитенко. На всіх фронтах Німецько-радянської війни мужньо боролися з ворогом майже дев'ять тисяч жителів району. Понад 5 тисяч з них віддали життя в ім'я Перемоги. Бі­льше 7 тисяч колишніх фронтовиків удостоєні воєнних нагород.

У роки повоєнних п'ятирічок з відновленням старих, зруйнованих підпри­ємств будуються нові, зокрема ті, що переробляють сільськогосподарську про­дукцію. В селищі побудовано нові приміщення комбінату побутового обслугову­вання, районної ради, відділу внутрішніх справ, редакції газети "Вісті Тепличчини" і районної друкарні, районної лікарні, райсанепідемстанції, насіннєвої ін­спекції, державної податкової інспекції, дитячого садка, ЗОШ №1, Будинку культури і бібліотеки та інших. За останні 20 років побудовано торговельний центр, кулінарну фабрику, ковбасний цех і цех безалкогольних напоїв.