Перша письмова згадка про Теплик належить до ХV століття. Історичні джерела свідчать, що поселення виникло, як укріплений прикордонний пункт Литовського князівства. Підземні ходи й печери, що були вириті в ті часи, збереглися й досі. В них жителі ховали своє майно під час нападів татарських орд. Факт існування Теплика в кінці ХV століття підтверджується тим, що в цей час був наданий привілей великого князя та польського короля Олександра заможній родині Кішок. В ХV- ХVІ ст. Теплик був невеличким містечком, яке зазнало частих руйнувань під час ворожих нападів. У 1582 році Іван та Андрій Кішки розділили володіння і воно стає власністю князя Острозького. У 1645 році Теплик переходить до Жабокрицьких. Згодом до Самуїла Калиновського, котрий приєднав ці землі до Уманщини. Потім Теплицькими землями володіли Потоцькі. Після смерті Фелікса Потоцького Теплик отримала Софія, його третя дружина – гречанка, котрій перейшло у спадок 32 тисячі кріпаків чоловічої статі. Після смерті Софії у 1822 році поміщиком у Теплику був її син Станіслав, батько володарки Теплика з 1862 року Олександри Полоцької (ім”ям її названо нинішнє село Саша), яка померла у 1892 році. Після її смерті Тепликом Володіє Костянтин Потоцький, який отримав його до перевороту в Росії 1917 р. Населення Теплика займалося головним чином землеробством і ремеслом, переважно чинбарством, шевською справою, ковальством. Були і торговці. Історики, дослідники, численні джерела так пояснюють походження назви міста Теплик. Найбільш поширена і найдавніша думка, що Теплик дістав свою назву від природних умов краю. Про це стверджують ряд письмових джерел польського, російського, релігійно-церковного походження. В них поширена версія про те, що назва Теплик зумовлена назвою невеличкої річки або струмочка Теплик, Тепличка. Були часи , коли Теплик носив другу назву – Смілгород. Вважають, що цим самим оцінювалася мужність і стійкість жителів, які власними силами боронили своє поселення від ворогів і різних нападників. Давнє поселення м. Теплика було невеликим за площею, воно займало тільки кут, своєрідний трикутник, утворений злиттям річок Свинарка і Тепличка. Зливаються вони в долині за 300 метрів від пагорбу, на якому міститься центр Теплика, в річку , що є притокою р. Удич. В кінці ХVІІ ст. поселення стало розростатися вверх і вниз по течії річок і досягло до шести верст. На півдні воно злилося з с.Бджільна, а на півночі досягло межі, де знаходилася новозбудована в 1775-1813 р.р. кам’яна церква – тепер приміщення музичної школи. Розташований на nepexpecтi торгівельних шляхів, Теплик у ХVII-XIX ст. стає значним торгово-ремісничим пунктом. 300-літній ювілей Теплик зустрів уже в складі Російської імперії. Але вередлива фортуна піднесла йому не дуже приємний сюрприз - він стає заштатним містечком Гайсинського повіту Подільської губернії У 20-30 pp. XIX ст.. на Поділлі знову розгорнувся рух селян проти кріпацтва. Поблизу Теплика діяли повстанські загони Устима Кармелюка.
У XX століття, свій 500-літній період розвитку Теплик вступив, щоб обновитися, зрости матеріально i духовно. 3 1923 року Теплик - районний центр. В 1922 році були засновані перші школи лікнепу, обладнано приміщення театру, відкрито – робітничо – селянський клуб. При клубі працювали музичний та військовий гуртки, хор, гурток газети і книги. У 1930 році в селищі Теплик організовано перші три колгоспи: ім. Ворошилова, ім. Котовського та «За більшовицьку перемогу». За передвоєнні роки трудящі Теплика зробили значний крок вперед. Реконструйовано харчові підприємства, млин, хлібозавод, крупорушку, олійню та ін. З вересня 1931 року почала виходити районна газета «За більшовицьку перемогу», яка зараз називається «Вісті Тепличчини». Невмирущою славою покрили себе тепличани в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Вже з перших днів Великої Вітчизняної війни в райцентрі для боротьби з шпигунами та диверсантами було створено винищу¬вальний батальйон у складі 200 чоловік. Понад 600 тепличан пішли на фронт. Широко відомі в районі імена П.Т.Плотнянського і М.О.Воронцова, Героїв Радянського Союзу. Петро Плотнянський родом із села Стражгорода, Микола Воронцов випускник Теплицького зотехнікуму. Уславили себе тепличани і підпільною та партизанською боротьбою. Саме тут народився перший на Вінниччині партизанський загін. Організатором під¬пільної боротьби став колишній агроном райземвідділу А.К.Микитенко. На всіх фронтах великої Вітчизняної війни мужньо боролися з ворогом майже дев'ять тисяч жителів району. Понад 5 тисяч з них віддали життя в ім'я Перемоги. Бі¬льше 7 тисяч колишніх фронтовиків удостоєні воєнних нагород. З перших днів Великої Вітчизняної війни 614 теплицьких юнаків та дівчат пішли добровольцями на фронт, а в Теплику для боротьби з шпигунами було створено винищувальний батальйон з 200 чоловік. 26 липня 1941 року Теплик захопили німецько – фашистські загарбники. Окупація тривала 958 днів. 10 березня 1944 року частини Червоної Армії визволили Теплик. Ні одну родину тепличан не минуло горе втрати рідної людини. В пам'ять про загиблих в усіх населених пунктах району споруджено обеліски Слави, встановлено пам’ятники з навічно вкарбованими іменами героїв. По закінченні війни до Теплика повернулось близько 500 воїнів – переможців, з яких 232 мали бойові відзнаки. В післявоєнні роки швидкими темпами тепличани почали відбудовувати рідне містечко, розвивати народне господарство і промисловість. У 1951 році три Теплицькі колгоспи об’єдналися в один. Кадри механізаторів, водіїв, куховарів, електриків готує Теплицьке СПТУ № 37 (нині професійно – аграрний ліцей), яке було відкрито в липні 1956 року. з 1964 року працює завод сухого знежиреного молока. В селищі діють цегельний завод, хлібопекарня, племптахорадгосп, комбінат громадського харчування, міжколгоспні будівельні організації та інші підприємства, установи та організації. Для підростаючого покоління споруджено дитячий садочок, дві загальноосвітні школи І – ІІІ ступенів, музичну та спортивну школи, будинок дитячої творчості, дитячий оздоровчий табір «Ровесник». З кожним роком змінюється Теплик, кращає, впорядковується. Все це робиться працьовитими руками жителів, які люблять своє селище, пишаються його історією, а ще більше його сучасним.
