Вівторок, 24.10.2017, 14:01
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Видатні земляки (2 частина) - Форум | Реєстрація | Вхід         Важлива інформація для переміщених осіб!
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Теплик » Все про Теплик » Видатні земляки (2 частина) (Гордість Тепличчини)
Видатні земляки (2 частина)
teplykДата: Понеділок, 02.10.2017, 09:29 | Повідомлення # 1
Корінний тепличанин
Група: Администраторы
Повідомлень: 39
Репутація: 10
Статус: Offline
Галина Журба      

    Галина Журба ― це літературний псевдонім письменниці, справнжє прізвище якої ― Домбровська Галина Маврикіївна (по чоловікові Нивинська), народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія, поблизу села Соболівка в заможній сім’ї.
     Мати належала до ополяченого українського роду Копистенських. Вона не обмежувалася домом та домашніми обов’язками, хоч народила четверо дітей, була оточена поклонниками і товариським життям.Освіту здобула домашню. Мати хотіла, щоб діти знали польську і французьку мови, вміли грати на фортепіано, хоча і не цуралися української мови.     Умови виховання могли б виробити з Галини Домбровської типову панночку-шляхтянку, але в ній була закладена більша енергія. Дівчина мала змогу добре приглянутися як до панського життя з його виїздами, з верховою їздою, пікніками, полюваннями, фортепіанними концертами, так і до зворотного його боку з економами, сценами побоїв селян. Жадібно слухала дівчина сімейні перекази, чарувалася українською мовою, придивлялася до побуту селян.     На жаль, точно прослідити життєвий шлях письменниці до 1912 року не можливо. Вона сама писала: „Двічі починаю писати свою автобіографію і двічі її трачу. Волинь – Львів 1930-1939, потім Криниця 1940-43. Остання згоріла у варшавській пожежі”.
     Відомо, що вона була допитливою, цікавою. Її зачаровувала природа хутора, що оточувала письменницю в дитячі роки.Писати почала ще в батьківському домі.У січні 1912 року приїхала до Києва, оселяється в готелі „Ермітаж”, де її тітка Наталія Сіпайло була управителькою. Навчалася писати на машинці. Згодом отримала посаду машиністки в польському технічному бюрі „Лодинський і син”.
     Друкується в „Українській хаті”, яка на той час була найпоступовішою, революційною трибуною молодих письменників.
 
teplykДата: Понеділок, 02.10.2017, 09:30 | Повідомлення # 2
Корінний тепличанин
Група: Администраторы
Повідомлень: 39
Репутація: 10
Статус: Offline
В Києві знайомиться з Микитою Шаповалом, Борисом Лазаревським (російський новеліст української крові), Іваном Карпенком-Карим. В кінці травня 1914 року повертається додому на хутір. Там від батька дізнається про війну (Австрія оголосила війну Сербії).У цей важкий час між трьома селами: Соболівкою, Побіркою й Брідком ― серед густого лісу в пустій хатині потай зробили для селян читальню.
Повернувшись до Києва, дізналася про цілковитий розгром „Української хати.”
     Навесні 1915 року Галина Журба разом зі своєю подругою Явдошкою Квіткою відкрили бюро перекладів та передруку на машині. Найняли на Хрещатику, 43, три великі кімнати на першому поверсі. На вивісці вогненними буквами на темному тлі „Первое Киевское бюро переписки  на машине и переводов на всех языках”. Люди всіляких націй, культур, професій йшли до них з усілякими перекладами, літературними творами, дописами... Але бюро через декілька місяців збанкрутувало. Тоді Галина Журба, щоб заробити на життя, змушена була йти вчителювати.
     По третьому році війни вона мешкала у Ніковських, Олександрівська 21, в домі Монтовичів, де Ніковський був виховником її сина, і займав з родиною ціле помешкання.     Найтяжчим і найтрагічнішим роком для письменниці виявився 1917-й рік: уночі 29-30 вересня у своїй хаті, був замордований скритовбивцями її батько. 
     Післявоєнні роки виявилися досить важкими: нестача грошей, злидні. Після роботи у „Всевидаті” Галина Журба ходила по дворах рубати дрова, з пилкою і сокирою за плечима. Її редакторська місячна платня ― 500 карбованців, і стільки ж коштує фунт хліба в Києві на базарі. Тому, щоб хоч трохи покращити життя, вона була змушена займатися важкою чоловічою працею. Не завжди за свою працю вона отримувала гроші, ― інколи з нею розраховувалися сніданком, обідом чи вечерею.
    Та важке життя не відгородило Галину Журбу від літератури. Разом зі своїми друзями-письменниками вона зустрічалась у клубі „Кривому Джімі”, де відбувалися авторські виступи.
 
teplykДата: Понеділок, 02.10.2017, 09:31 | Повідомлення # 3
Корінний тепличанин
Група: Администраторы
Повідомлень: 39
Репутація: 10
Статус: Offline
Саме там виникла думка видавати літературний журнал „Музагет”, його назву подав Загул. Для обговорення цієї справи вони зустрічалися переважно у Михайла Жука (маляр, добрий портретист, писав також вірші). Він робив портрети усіх письменників, учасників журналу „Музагет”: Михайла Івченка, Якова Савченка, Олекса Слісаренка, Миколи Зерова...На жаль, вийшло перше (і останнє) число „Музагету” ― солідних розмірів книжка, з портретами: Тичини, Загула, Ярошенка.    Невдовзі за письменницею почали слідкувати, дізнавшись про це, вона залишила „Всевидат”. Кілька днів разом із Кончинцем пересиділи у лісовому будиночку, недалеко від Києва.    Повернувшись, Галина Журба застала зруйнований, спалений Київ, переляканих людей. Її зустрів Ніковський, попередив, що поляки залишають місто і їй потрібно дістатися станції.    Дізнавшись, що сестра Ядвіга з чоловіком і сином вже на станції, письменниця поспішила туди. Із собою вона взяла лише листи Бориса П. та зубну щітку, гадала, що через місяць повернеться. Цього дня вона залишила Київ назавжди.
    Спершу живе вона в Європі, потім виїздить до США, де не полишає активної творчої діяльності.    Живе самотньо у Філадельфії в тісному помешканні небезпечного району. Уперто вимагає, щоб її твори друкувалися тільки її власним правописом, бо вважає його найдосконалішим.
    Досліджуючи життя Галини Журби в еміграції, автор дізнається ще один її псевдонім ― Маврикій Іден.    У мандрах розгубила немало своїх творів, але перед самою смертю ще пробує писати. Вмираючи, заповідала, щоб її тіло зникло по дослідах в анатомічному театрі. Її не послухали, вона лягла на вічний спочинок на кладовищі в Баден-Бруку, де знайшли його її літературні колеги: Є. Маланюк, Т. Осьмачка .
 
teplykДата: Понеділок, 02.10.2017, 09:32 | Повідомлення # 4
Корінний тепличанин
Група: Администраторы
Повідомлень: 39
Репутація: 10
Статус: Offline
Багато сторінок біографії Галини Журби залишаються, мовиться, за сімома замками. Але не все кануло в лету, не відійшло в небуття. Поволі вона повертається з вимушеної еміграції на батьківщину, відроджується із забуття. Ще донедавна її ім’я нічого не говорило і землякам-соболівчанам. Аж поки до місцевої школи не надійшов лист від доктора філологічних наук Федора Погребенника з проханням підтвердити, чи це саме та Соболівка, про яку згадує у своїх творах письменниця.
       Вона не була блідою тінню власної долі, бо ще замолоду твердо вирішила розпорядитися своїм життям так, як підказувало їй глибоко закореніле почуття національної відповідальності за день завтрашній рідного народу. 
Один з її сучасників критик М. Барський намагався взяти на глузи ось такий легковгадуваний, настроєвий псевдонім, безпідставно мотивуючи це тим, що письменник, мовляв, повинен діяти самим твором, а не помагати собі відповідно стилізованим прізвищем. Та йому це не вдалося. Галина Журба вистраждала право на свій псевдонім у нелегкій внутрішній боротьбі, підтвердивши його власним життям—невіддільним від народних бід і страждань в умовах національного і соціального гніту.      То ж, у літературні кола її вивів Андрій Ніковський (літературознавець та громадський діяч), допомігши відредагувати і видати першу книжку оповідань “З життя”. Галина Журба не спинилась на цьому і працювала далі. Її ім’я стало відомим в усім літературних колах.     Про творчість письменниці 20-30х років знаходимо схвальні оцінки у статтях С. Тутора та інших критиків. Він зарахував Галину Журбу разом з Іриною Вільде, К. Гриневичевою до талановитих представників “проміжної групи”, посилаючись при цьому на “повісті волинського побуту”.У своїй сукупності твори Галини Журби, як і ранні дві збірки оповідань, так і післявоєнні повісті-хроніки, дають широку панораму життя дореволюційного українського села, висвітлюють духовні пошуки інтелігенції. Вони засвідчують оригінальний творчий стиль автора.      Вона була одним із фундаторів Об’єднання українських письменників “Слово” (Організація українських письменників в еміграції).Статут ОУП “Слово” підписали 19січня 1957 року в Нью-Йорку. Членами Об’єднання були: В. Барка, Б. Бойчук, Г. Журба, Є. Маланюк, О. Тарновський, Ю. Тарнавський, Ю. Шевельов...      У дослідженні про Галину Журбу Валерій Шевчук констатує: “Її твори й досі живі, з них завмер, як метелик у краплині бурштину світ, який вона бачила, любила й уміла відтворити. Бо любов до світу й людини в її творах—перша їхня прикметна ознака. Бо слово під її пером набувало трепетності й сили, а картини, що їх вона змалювала, творились рукою доброго Майстра”.      Микола Голубець писав: “Галина Журба виступила на літературному полі в 1908 році з книжкою оповідань “З життя””. Тогочасна українська критика щиро привітала талановиту дебютантку...      Євген Маланюк: “Хочеться вірити, що твір Галини Журби (“Зорі світ заповідають”) відіграє тут переломову роль, що її в польській літературі виконує нині Марія Домбровська “Ночі і дні”. Всі внутрішні дані Галина Журба має!”
      Написавши “Далекий світ” Галина Журба у Філадельфії у розмові з О. Тарнавським сказала: “Я мушу це написати, бо хто крім мене може це зробити. Я одна. Залишилась з цього “далекого світу”, і мені приречено про той світ писати”.
      Діаспорна критика захоплено сприйняла повість Галини Журби, хоча декому з рецензентів видалася дивною нещадна авторська позиція, спрямована проти польсько-шляхетського середовища, з якого вона вийшла.      А. Юриняк у Нью-Йорку на з’їзді ОУП “Слово” (поч.. 60-х років) після зустрічі з Галиною Журбою зафіксував “надзвичайну жвавість і рухливість письменниці... вона майже не могла спокійно слухати доповідачів, реагуючи мінами обличчя, жестами. Очевидно, виявляла увесь динамізм  нашої сеньйори”.      Г. Костюк: “Химерна й норовиста, але талановита, громадсько підпорядкована, а в творчому товаристві—дружня”.Отже, вже із висловів цих літературознавців, письменників, ми бачимо, що Галина Журба—талановита, обдарована письменниця з необмеженим даром творити, відчуттям багатства слова...     Як людина вона була непередбачена, енергійна, дружелюбна... і ці риси можна продовжити до безкінечності.      Творчість такої талановитої письменниці надзвичайно збагатила українську літературу. Галина Журба зуміла показати всьому світові велич українського народу (селянства), української землі. На жаль, більшість праць письменниці знаходяться і були видані за кордоном, але в наш час вони повертаються на Україну. Український читач має змогу познайомитись з ними і відчути силу слова цієї видатної постаті літератури.
 
teplykДата: Понеділок, 02.10.2017, 09:34 | Повідомлення # 5
Корінний тепличанин
Група: Администраторы
Повідомлень: 39
Репутація: 10
Статус: Offline
Тетяна Яковенко


    Село Соболівка, що в Теплицькому районі, займає значне місце на літературно-мистецькій карті Вінниччини. Тут народилися талановита письменниця-емігрантка Галина Журба та самобутній художник Едуард Руппельт, багато літ записувала пісенні перлини фольклористка Євгенія Тондій. Сьогодні гордістю Соболівки є чотири народних аматорських колективи: дитячий фольклорний “Цвіт папороті”, жіночий вокальний “Яворина”, камерний хор і драматичний театр, який нещодавно відзначив славне 90-ліття.Саме в цьому мальовничому селі в робітничій родині 16 травня 1954 року народилася відома поетеса, науковець і громадська діячка Тетяна Яковенко. Як згадує сама Тетяна Василівна, в їхній родині панував культ книги і для неї найпершими і найдорожчими подарунками були дитячі книжечки, гарно ілюстровані і жалісливо-повчальні. Мама, Розалія Станіславівна, дуже любила вірші, тому довгими осінніми вечорами не раз читала вголос Шевченків “Кобзар”, знала напам’ять усього “Євгенія Онєгіна” в перекладі Максима Рильського. У селянській хаті була доволі ретельно підібрана чимала бібліотека української та світової класики, виписувалися “товсті” журнали. За цим слідкував батько, Василь Ксеньович, головний механік РТС. Він же й підказав дев’ятилітній школярці надсилати свої вірші до республіканської газети “Зірка”, де один з них і був опублікований у 1963 році. Природно, що в сім’ї, де панувала поетична атмосфера, заохочувалися перші творчі спроби доньки. Найпершими літературними наставниками для юної поетеси стали Ніна Гнатюк і Михайло Каменюк, Анатолій Бортняк та Михайло Стрельбицький… Саме до їхніх порад дослухалася на творчих нарадах, їм довіряла перші добірки. Мабуть тому Тетяна Василівна згодом, як ніхто інший, з великою любов’ю і терпимістю допомагала юним подолянам розкрити і відшліфувати свій талант. Скільки їх випурхнуло на літературний небосхил з літературно-мистецької студії «Мережка», яку письменниця  понад 10 літ вела при Вінницькому міському палаці дітей та юнацтва, з педінститутської літстудії “Вітрила”, яку очолює з 1995 року.Після закінчення десятирічки трудовий гарт дівчина пройшла робітницею Соболівського цукрового заводу. Згодом – вчителювала.Педагогічну діяльність Тетяна Яковенко розпочала вчителькою російської та української мови й літератури в школах Тепличчини. Водночас навчалася на заочному відділенні філологічного факультету Вінницького державного педагогічного інституту (нині університет ім.Михайла Коцюбинського), який закінчила в 1977 році, здобувши фах учителя російської мови та літератури. В 1995 року тут же отримала диплом учителя української мови та літератури.Працювала Тетяна Василівна й на комсомольській роботі, однак цей чиновницько-казенний хліб виявився глевким для її поетичної натури. Тому з вересня 1983 року обійняла посаду асистента кафедри російської та зарубіжної літератури Вінницького педінституту, який з того часу став її другою домівкою. Закінчила аспірантуру при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка і в грудні 1987 року захистила кандидатську дисертацію. З жовтня 1994 року вона доцент кафедри світової літератури Вінницького педуніверситету, з вересня 1999 – доцент кафедри української літератури цього ж вузу. За багаторічну плідну працю в 1993 році Т.В.Яковенко удостоєна почесного звання «Відмінник освіти України».
 
teplykДата: Понеділок, 02.10.2017, 09:35 | Повідомлення # 6
Корінний тепличанин
Група: Администраторы
Повідомлень: 39
Репутація: 10
Статус: Offline
Не секрет, що всяка творчість – це талант, помножений на невтомну працю, одвічне невдоволення собою і щирість, яка є чи не найважливішою, адже читач не терпить і не прощає фальші. Особисто для мене поняття “щирість” майже завжди асоціюється з іншим – совість. Певне, для Тетяни Василівни – теж, адже не дарма дала своїй першій поетичній збірці просту і водночас ємку назву – “Совість”. Ця книжечка побачила світ 1986 року у столичному видавництві “Радянський письменник” за підтримки нашого славного земляка Олега Чорногуза, хоч могла би вийти набагато раніше, якби авторка не була такою вимогливою до себе. Услід за нею письменниця подарувала поетичним гурманам цілий букет інших: “Любов вам до лиця” (1987), “Щоденна Батьківщина” (1990), “Автопортрет з конваліями” (1992), “Передчуття трави” (1993), “Кольорова ніч” (1998), “Спокуса сповіді” (2001), “І золото сміху, і срібло сльози” (2006).
    У 1987 році Тетяна Яковенко стала членом Спілки письменників України.Кожна її збірка – це неповторна лірично-філософська сповідь жінки, залюбленої у світ, життя і людей. Під цими одкровеннями, глибоко інтимними, щемливими, але завжди оптимістичними, могли б сміливо розписатися сотні тисяч сучасниць. Бо така сутність поезії – зцілювати стражденних, поїти живлющою водою спраглих, вселяти надію розчарованим.Вірші Тетяни Яковенко захоплюють чіпкими метафорами та блискучими образами, що надовго запам’ятовуються, свіжими римами і ритмомелодикою (бо ж закінчила в дитинстві музичну школу!).Важливе місце у творчості Тетяни Яковенко займають переспіви зі Святого Письма. Починаючи з середньовіччя, до Біблії зверталися багато українських поетів, у томі числі й світочі нашого духу Тарас Шевченко і Леся Українка. Долучилася до цієї подвижницької справи й Тетяна Василівна, пропустивши безсмертні біблейські тексти крізь своє серце. Свідченням цього стали книги переспівів “Псалми Давидові” (2002), “Книга псалмів” (2003), “Пісня над піснями” (2004), “Книга Екклезіястова” (2005), “Книга пророка Даниїла” (2008), “Книга Рут” (2008), “Книга пророка Софонії” (2008), “Книга пророка Йони” 2008).
Письменниця тонко відчула делікатність і особливість образної мови Давидових псалмів. Вона зуміла вишуканою мовою передати сакральність їхнього змісту. Той, хто відкриє сторінки книги переспівів Давидових псалмів Тетяни Яковенко, відчує, наскільки вони легко читаються і сприймаються в поетичній формі. Впевнений, що не менш природно вони ляжуть на музику”, – писав про “Псалми Давидові” єпископ Софрон Мудрий.З успіхом спробувала себе поетеса і в царині дитячої літератури. Її книжечки “Казка про бджілку Джулю”, “Спорт у звірів у пошані” та “Казка про мишку Бришку”, написані для внука Данилка, сподобалися маленьким подолянам, їхнім батькам, бабусям і дідусям.Творчість Тетяни Яковенко поцінована багатьма преміями, серед яких обласна молодіжна літературно-мистецька ім.М.Трублаїні (1978), всеукраїнські літературні ім.Михайла Коцюбинського (2002), “Благовіст” (2003), літературно-мистецька ім. Є. Гуцала (2004), ім. Івана Огієнка (2008), ім. Михайла Стельмаха (2008),  обласна літературно-мистецька ім. Марка Вовчка (2008), міжнародна ім. Івана Кошелівця (журнал “Соборність”, Ізраїль) (2008).
    У 2004 році їй присвоєно звання “Заслужений працівник культури України”. Та найбільша нагорода для письменниці – це захоплені очі читачів, схвальні відгуки і сльози радості на їхніх очах.Як депутат Вінницької обласної ради V скликання, голова комісії з питань освіти, культури та духовного відродження і голова обласної краєзнавчої літературно-мистецької громадської організації “Велика рідня” Тетяна Яковенко проводить велику просвітницьку роботу. За її ініціативи та безпосередньої участі відбулося чимало міських, обласних та всеукраїнських освітніх і культурних заходів, проведених Вінницькою обласною радою, обласною універсальною науковою бібліотекою ім.К.А.Тімірязєва, Вінницьким педуніверситетом, обласним та міським управлінням культури, Національною Спілкою письменників України. На її вірші композитори Ольга Янушкевич, Андрій Шинькович, Олександр Пільчен, Леонід Грушевський та інші написали кілька десятків пісень, які виконують творчі колективи області.Напередодні вагомого життєвого рубежу, коли доля виставляє дві славних п’ятірки, Тетяна Яковенко схожа на рясну яблуню, яка цвіте на увесь літературний сад і дарує своїм шанувальникам п’янкі блідо-рожеві суцвіття. Тож нехай те буяння триває якомога довше, а ми будемо вітати назвою її ж збірки: “Любов вам до лиця”.

Валентина СТОРОЖУК 
поетеса, заслужений працівник культури України
 
teplykДата: Понеділок, 02.10.2017, 09:37 | Повідомлення # 7
Корінний тепличанин
Група: Администраторы
Повідомлень: 39
Репутація: 10
Статус: Offline
Галина Тарасюк

Галина Тимофіївна Тарасюк народилася 26 жовтня 1948 року в селі Орлівка Теплицького району Вінницької області в родині з глибокими національними традиціями. Батько: Тарасюк Тимофій Омелянович - був бібліотекарем, завідуючим сільським клубом. Мати: Тарасюк Ксенія Кирилівна - колгоспниця.
Після закінчення з відзнакою Великомочульської середньої школи Г. Тарасюк працювала вчителькою англійської мови Бджільнянської восьмирічки та літпрацівником Теплицької райгазети «Зірка» на Вінниччині.
У 1968 році через гоніння за "націоналістичні погляди" змушена була переїхати на Буковину. Закінчила філологічний факультет Чернівецького Національного університету імені Юрія Федьковича. Жила в Чернівцях. Працювала в Заставнівській районній газеті «Прапор перемоги», обласних та міських часописах: «Молодий буковинець», «Буковина», «Чернівці», «Доба», на обласному телебаченні, старшим науковим працівником Чернівецького літературно-меморіального музею Юрія Федьковича. Була редактором першої в країні демократичної (відродженої) газети «Час», організатором прогресивного жіночого руху, головою Жіночої Громади Буковини.
2000 року переїхала в Київ до чоловіка - кінорежисера Володимира Андрощука. Працювала заступником редактора газети "Слово Просвіти", кореспондентом "Вечірнього Києва", редактором відділу "Літературної України", головним редактором телестудії "Наше місто" (м. Бровари). Нині працює в "Українській літературній газеті".
Багаторазово висувалась на здобуття Шевченківської премії.
 
teplykДата: Понеділок, 02.10.2017, 09:37 | Повідомлення # 8
Корінний тепличанин
Група: Администраторы
Повідомлень: 39
Репутація: 10
Статус: Offline
Твори:
Збірки поезії:
«Смерековий міст» (К.: Рад. письменник, 1976),
«Множина» (К.: «Молодь» 1982),
«Світло джерела» ( Ужгород: Карпати, 1984),
«Жайворове поле» (К.: Рад. письменник, 1987),
«Горельєфи» (К.: Молодь, 1988),
«Сотворіння гнізда» (Ужгород: «Карпати», 1989),
«На трійцю дощ» (Чернівці: Місто, 1998),
«Любов і гріх Марії Магдалини» (вибране) (Чернівці: Облдрук, 1995).
Книги прози:
«Дама останнього лицаря» (збірка новел) (Чернівці: “Місто”, 2004),
«Між пеклом і раєм» (роман) (Чернівці: “Місто”, 2005),
«Жіночі романи» (Бровари: “Відродження”, 2006).
«Янгол з України» (Київ: «Либідь», 2006),
«Новели» (Бровари: «Відродження», 2006),
«Храм на болоті» (роман) (Бровари: Відродження, 2007),
«Мій третій і останній шлюб» (Бровари: "відродження", 2007),
«Цінь Хуань ґонь» (роман) (Біла Церква: «Буква», 2008),
«Короткий танець на Віденськім балу» (Бровари: «Відродження», 2009),
«Ковчег для метеликів» (новели) (Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2009),
«Сестра моєї самотності» (роман)(К.: "Освіта України",2010).
Публіцистики:
«Трепанація» (Бровари: «Відродження», 2006), а також понад 500 публіцистичних статтей на захист української мови, духовності, свободи слова та інших демократичних завоювань, надрукованих у різні роки в різних виданнях та ЗМІ.
[Премії:
Роман "Сестра моєї самотності" став книгою року у 2009 році
Літературно-мистецька премія ім. Сидора Воробкевича (1998 р.),
Всеукраїнська літературна премія імені Володимира Сосюри (1999 р.),
премія Ліги українських меценатів (2000 р),
Державна літературна премія ім. Олеся Гончара (2006),
Міжнародна літературно-мистецька премія імені Григорія Сковороди (2007 р.),
літературно-мистецька премія ім. Ольги Кобилянської (2008 р.),
літературно-мистецька премія ім. Григорія Косинки (2008 р),
літературно-мистецька премія ім. І.Нечуя-Левицького (2009 р.),
а також журналів «Жінка», «Німчич», «Березіль».
Твори, перекладені на вісім мов світу, друкувалися в зарубіжній періодиці, в антологіях та збірниках. Окремим виданням в перекладі російською вийшла збірка поезій «Свет родника» у московському видавництві «Советский писатель» [1989 р).
Нагороди:
«Орден княгині Ольги” ІІІ ст.
Медаль “Незалежність України” Міжнародного Академічного Рейтингу популярності “Золота Фортуна”,
відзнака Міжнародного лицарського Ордена Архистратига Михаїла.
Звання:
Заслужений працівник культури України.
Родина:
Дочка Олеся Сандига - поет, критик, перекладач, викладачка іноземних мов.
Син Назар Сандига - програміст, дизайнер.
 
Форум » Теплик » Все про Теплик » Видатні земляки (2 частина) (Гордість Тепличчини)
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Copyright teplyk.at.ua © 2017
Форум, Теплик, смт Теплик, новини Теплика, відомості про Теплик, історія Теплика, довідка Теплик
Зробити безкоштовний сайт з uCoz